Сторінками патріотичного волання

Криком душі можна сміло назвати «Пробудження» – поетичну книгу відомого різьбяра Івана Тегзи. Так, саме різьбяру, майстру «золоті руки» належать строфи під обрамленням символічної назви «Пробудження». Переконуюсь: бувають чуда, коли людина у зрілому віці відкриває у душі приспаний (може, обставинами, а може, свідомістю) талант. Дехто, таким чином, стає письменником, дехто – композитором, а ще дехто – митцем образотворчого чи рукодільного мистецтва. Прокидається, пробуджується щось зовсім нове і незвідане і вабить, манить за собою. Ну як же не спробувати?!

Таке «Пробудження» відчув й Іван Тегза – художник-майстер декоративно-прикладного мистецтва. Народився він 3 грудня 1940 р. у с. Березове на Хустщині в багатодітній селянській сім’ї. Закінчив Ужгородське художнє училище й усе життя утверджував свій талант як художник-різьбяр, створивши силу силенну (понад сто) робіт різного тематичного спрямування, починаючи з предметів домашнього вжитку і завершуючи масштабними декоративними рельєфами-вставками у народному дусі до інтер’єрів. За творчу працю І. Тегза нагороджений багатьма грамотами обласного відділу культури та двома дипломами ІІІ ступеня.

Бачення світу в поетичній площині бере свій початок з 2004 року, коли в Україні розгорілася всенародна боротьба за демократію, відома нам як Помаранчева революція.

Ті вірші, що позначені політичним мотивом, несуть в собі тавро зболілого серця, яке потерпає від несправедливості й безладу проминулих ідеологій, не сприймає та не приймає комуністичний режим та його наслідки, а також лютує від сучасних політичних реалій, засуджуючи ті чи інші негативні прояви. На противагу всьому цьому І. Тегза утверджує і проголошує усією душею українську духовність та державність, соборність та національну ідентичність, проявляє високий патріотизм. Пише про те, що особисто для нього є дуже важливим, зачіпає і хвилює, про що не сказати просто не в силі. Висловлена ним і представлена у поетичній формі думка може прийматись чи не прийматись читачем, однак звучить вона гучно, а подекуди навіть дуже. Автор не стільки переймається враженням читача, скільки прагне виразити волання власної душі.

Збірка «Пробудження» вміщує чотири розділи: «Рідний край. Україна. Мова», «Передвиборні «Маски-шоу», «Твердим політрусинам», «Пісні на слова І. Тегзи» і завершальний, я б назвала його епілогом, перелік своєрідних прислів’їв «Вузлики на пам’ять», витворених душею та серцем, що становлять життєве кредо І. Тегзи і повчально акцентують увагу сучасника.

Автор насамперед хвилюється за долю рідного краю зокрема й України в цілому, української мови – «шевченковим натхненним словом» («Я – син Карпат», «О Земле Сріберна, прекрасний мій краю», «Ніколи наш народ не вмре», «А я не «Той, що греблі рве», «Україна – ранкова зоря», «Частина суспільства», «Чом нарікаєш на Вкраїну?» «У час жалоби світлої пори», «Щоб не втопитись в темнім забутті», «За Україну я молюся», «Безсмертна мово українська!» «Уже калина звеселилась», «Шевченкове натхненне слово», «Україно моя, ти мов цвіт навесні»).

Не раз проглядаються у віршах молитовні нотки, звернення душі до Бога як найвищого й непомильного гаранта добра, краси і справедливості: «Наказ від Бога, із Небес: Всім братись за важливу справу, Аби народ з руїн воскрес І збудував міцну державу!» «Надію, Віру і Любов Господь вселяє в наші душі…» «Добро і зло з часів Адама, Вся наша віра у добро… Щоб згода, єдність поміж нами Й Господнє Слово в нас жило!» «За Україну я молюся, Христу-Богу поклонюся, Аби держава відродилась, До Тебе, Боже, прихилилась».

Своєрідним є те, що автор часто завершує своє поетичне міркування саме моментом духовного звернення до Бога, релігійним підсумком, переконуючи люд у правдивості вислову «Без Бога – ані до порога»:

Боже, нашу Вкраїну від бід захисти,

Бо вона у нас завжди – єдина,

Якщо й має гріхи, Всемогутній, прости,

Бо живе в ній велична родина.

                                   («Україно моя, ти мов цвіт навесні»)                                                  

Не дай упасти в гріх найвищий,

Спаси нас, Господи Всевишній,

Бо досить мову розпинати!

Вже час настав – з хреста знімати.

(«Шевченкове натхненне слово»)

Людина без волі, як цвіт без води,

Молюсь за Вкраїну й благаю у Бога:

«Веди нас, Всевишній, із кризи-біди –

В спільноту Європи лиш наша дорога!»

(«Частина суспільства»)

Якщо є у світі рай –

То це мій Карпатський край.

За його земну красу

Господу поклін несу.

(«Дивний сон приснився зрання»)

Лейтмотивом любові до краю, Вкраїни і Бога звучить поезія «О Земле Сріберна, прекрасний мій краю». На основі молитви автор вибудовує наше майбутнє; змальовуючи красу Карпатського краю й України в цілому, з її «народом роботящим», сповненим «доброти й дивовижної краси», І. Тегза ниточкою підводить нас до живодайного джерела й основи нашого щасливого майбутнього:

А те Боже Слово усіх зігріває,

Воно зачерствіти в житті не дає.

До совісті й мудрості нас закликає

І до покаяння усіх нас веде.

Щоб нам у смертельних гріхах не втопитись,

Той голос Господній почуймо з Небес!

Він щиро благає у мирі нам жити,

В труді здобувати Вкраїні прогрес.

Попри сміливо відверті осуди та людську озлобленість на ту чи іншу політичну систему і її політиків, знаходимо у вірші «Щоб не втопитись в темнім забутті» дещо несміливе, однак благання автором прощення у Бога винуватцям: «І міцно в пам’яті своїй тримаю Сибір і Соловки, і Колиму… Катам прощення в Господа благаю, Братів убитих тихо пом’яну».

Важливий акцент робить автор на соборності України, справжній, реальній, а не просто історичній (нещодавно ми якраз відзначали 95-річчя з моменту об’єднання українських земель у складі єдиної держави), і знову за допомогою молитви, щоб Бог «нам щасливу долю дав, І Схід, і Захід об’єднав. Щоб панувала наша мова, Щоб вічна пісня колискова На Півдні, Заході і Сході Навіки тут були у моді» («За Україну я молюся»); «О Боже, сило доброти, Нам шлях духовний засвіти І мудрості народу дай, І Схід, і Захід об’єднай» («Шевченкове натхненне слово»).

Варто зауважити, що вірші І. Тегзи витримані у класичному парному чи перехресному римуванні, рима в основному чітка, правильний построєний розмір та ритм, тому й вірші автора кладуть на музику. Микола Попенко та Андрій Червеняк обрамили поетичне слово І. Тегзи музичними перлинами: «Любім Україну», «Моя Україна» (муз. А. Червеняка), «Моя рідна мово», «Срібная земле, улюблений краю», «У дитинстві навесні», «України сини й доньки» та ін. (муз. М. Попенка).

Ліричних віршів у збірці небагато, однак вони є справжньою окрасою, бо ж не кількість важлива, а якість («У горах осінь золота», «Місто над Ужем», «Дивний сон приснився зрання»). Диву даєшся: І. Тегза, не маючи філологічної освіти, з таким відчуттям слова і гнучкою майстерністю, ліризмом та образністю малює картину осені у горах і не просто малює, а озвучує у дзюрчанні струмка та пташиному співі: «Форель танцює в потічках, Веселі хвилі вниз біжать. Струмки дзюрчать навперегін За теплим літом навздогін… струмки-дзвіночки десь грайливо Злилися ще з пташиним співом. Підносять дружно оду літу… А сонце скупо шле привіти» («У горах осінь золота»).

Невтомний трудівник, борець за національну свідомість, поціновував народних скарбів та козацького відважного духу – саме таким є І. Тегза. Бажаємо  йому невгамовного натхнення у витворах різьбярства, незнищимої ніким та нічим любові до Бога та ближнього, ворога чи друга. Хай прощення переважає над осудом, ліричний оптимізм над політичним песимізмом, добро над злобою, Закон Божий над людським законом. І так само, як вишневий цвіт є пробудженням весни, а Тайна Хрещення – народженням оновленої, очищеної від гріха людини, хай же пробудяться в душі вищі духовні ідеали і посядуть на п’єдесталі людської гідності.