На межі... (есе)

Межа... Слово, що асоціюється з прикінцевістю чогось, краєм. Нема куди далі. На межі, ба навіть за межу були не раз поміж людей в українському суспільстві чвари, сутички, розбіжності в поглядах на стиль господарювання. Межова ситуація знайдеться в будь-якій сфері людського життя-буття. Найчастіше веде в нікуди поведінка, ставлення одне до одних, до навколишнього середовища, керування принципами "не моє – не шкода", "не з'їм, то хоч понадкушую", "моя хата скраю, нічого не знаю". Усі ми соціалізовані ще від пелюшок і живемо у суспільстві як суцільній єдності собі подібних. І от – парадокс. Не вдається багатьом обрати золоту середину гармонійного життя на Землі, отож виокреслюються два межові стилі людської діяльності: стадний інстинкт (як усі, так і я; так усі роблять, а отже, і я так робитиму...) та егоїстичне споживацтво (я і мої потреби – в центрі, на все і на всіх інших начхати). Отак і живемо: одиниці бачать навколо себе створений Богом світ і ближніх своїх, а маса живе на межі, не помічаючи цього... Кожен у межах своєї території – квартири, хати, присадибної ділянки – прагне навести і підтримувати лад, вчасно прибирає, щоб не погрузнути у пилюці, побутових відходах та у невпорядкованості речей, ремонтує те, що потребує ремонту, ретельно доглядає за кімнатними рослинами та домашніми улюбленцями, виполює бур'ян, дбаючи таким чином про культурні рослини, власноруч посаджені. У контексті цих слів поміркуймо про таке. Земля – наш спільний дім з усіма благами й багатствами. Бог доручив людині поратися на Землі, доглядати за усім, що є на ній, тобто надав кожній людині статус господарника. Отже, усі ми господарі з важливою місією зберегти, примножити, залишити нащадкам. І принцип "безладна та хата, де господарів багато" цілковито не мав би спрацьовувати. Бо якщо й багато господарів, але об'єднані вони єдиною метою та дією, то не розмаїття думок, а їхня спільність, цілеспрямованість та дієвість є рушієм на підтримку порядку й гармонії у "хаті". Цей механізм схожий на злагоджену "співпрацю" органів у людському тілі або відповідальну і системну роботу працівників заводу, фабрики тощо, де кожен важливий і відповідає за певну ланку загального завдання. Проте насправді маємо зовсім не те у суспільному житті на Землі. Хоч господарів багато, та кожен хазяйнує на свій лад. Нема злагодженос-ті інтересів заради спільного блага. В основному пріоритетним є особисте благо, заради якого можна нехтувати всім: і ближнім, і природою. Розбіжності у сприйманні світу і себе у цьому світі ведуть до чималого 10 негативу, подекуди світового масштабу (вирубування лісів, забруднення атмосфери, природної гідросистеми...). На межі перебуває і людська ментальність, що проявляється у тотальному забрудненні довкілля твердими побутовими відходами, простіше кажучи – сміттям. Усім відома істина, – чисто там, де не смітять, – чомусь багатьма ще не засвоїна. Люди, і дорослі, і малі, без задньої думки "сіють-посівають" обгортками, пакетами, пластиком, скляними пляшками та бляшанками усюди, де ходять. І не кажімо, що це десь діти трохи забулися і насмітили, бо істина в тому, що як роблять батьки, так навчаються від них та їх наслідують діти. Якщо дитя у колясочці кине на землю обгортку з якогось продукту, а мама не зреагує, хвилюючись, аби дитини лише поїла ту їжу, яку розгорнула, то що тут казати... З деталей вибудовується масштаб! Якщо дітей з раннього віку виховувати в любові до ближнього і до всього Богом створеного, то позитивні плоди вашої праці не змусять себе довго чекати. Просто треба цьому навчати, щоби перемагаюча сила любові змогла проявитися в них. Бо "там, де є любов і милість, там присутній Бог" (слова християнської пісні). Тоді й закинутого у кущі, на узбіччя й канави різнорідного сміття не буде, бо сумління, відкореговане ще з дитинства, не дозволятиме це робити; тоді й ставлення одне до одного не провокуватиме збройних конфліктів та воєн... Перебування на межі, халатність поведінки та лжесоціостосунків веде до неминучої руйнації та деградації. Водночас від нас залежить майбутнє та його якість, і це зовсім не комуністичний лозунг, а реальність сьогодення. Будувати майбутнє крок за кроком, змінюючи власні шкідливі звички, ставлення до всього і всіх довкола, – життєвий вектор правильного напрямку, за яким варто йти. Наталія Гумен-Біланич (Ужгород)

 Опубликовано в:" Ответственность за Творение и защита климата Восточной Европы: Сборник работ Восточноевропейского Конкурса, Ужгород – Тбилиси – Минск – Кишинёв – 2018, Издательство "Карпатська вежа", 2018, 148 стр."